Потребую когось, щоб дивився мені в очі, коли я говорю. Щоб терпеливо вислуховував мої жалі й переживання й, навіть не розуміючи мене, щоб умів шанувати мої почуття.
Потребую когось, щоб прийшов боротися при мені, навіть коли не буде покликаний.
Потребую друга такого, щоб мав відвагу сказати мені правду, яку навіть я не хочу чути, знаючи, що це викличе в мене обурення.
У цьому світі, де всі сумніваються, потребую когось! Хто б вірив в ту чудову річ, забуту, майже неможливу: Приязнь. Щоб вперто старався бути лояльним, покірним і справедливим. Щоб не залишив мене самого одного дня, коли я втрачу моє золото й не буду більше сенсацією на святі.
Потребую друга, щоб з вдячністю приймав мою поміч, мою протягнену руку, хоч би це було замало для його потреб. Я не міг вибрати тих, які привели мене на світ, але я можу вибрати собі друзів.
У такий пошук я вкладаю свою душу, бо знаю, що з правливою дружбою життя стане простіше, багатше й краще…

Этот текст был найден мной на доске объявлений в Киево-Могилянской академии…